' Ну і…'

Чула розмову двох бабусь на лавці біля під’їзду: “Все плачуть, грошей, немає! А машин розвелося сила-силенна, весь двір змусили. Діткам малим і погуляти ніде. А у цих, з 27 квартири, цілих три, пацану нову недавно купили”.
Так, машина нині не розкіш, а засіб пересування.
А Ви помітили, скільки зараз жінок за кермом?

Я теж маю водійське посвідчення, але їжджу рідко. Машина в нашій родині одна, і чоловік свою “красуню” мені довіряє тільки у своїй присутності.
Але, я не про те.

Згадала, як здавала іспити в ДАІ, а, конкретно, останній етап під назвою “Місто”, дуже давно це було.
У машину загрузилось нас чотири людини і екзаменатор. Мені випало щастя першої випробувати долю. Виїжджаю, значить, зі стоянки і під’їжджаю до виїзду на дорогу. Мені необхідно повернути ліворуч. Стою, головою кручу, як вчили: вліво, вправо; чекаю “віконце” для виїзду на дорогу і повороту наліво. Природно, хвилююся.
Тут екзаменатор говорить: “Ви не хочете проінформувати учасників руху, про те, що ви збираєтеся зробити?”
Моя відповідь: “Хочу”.
Екзаменатор: “Ну, і…”.
Про себе думаю, а що їх інформувати, вони і так все, ззаду сидять, знають маршрут. Вголос вимовляю: “Товариші, я збираюся повернути ліворуч!”
Ззаду сміх, екзаменатор ховає свою посмішку у вусах.
І, до мене доходить, що я не включила «поворотник».

Приємних доріг!!!



ЩЕ ПОЧИТАТИ