12.1½1 ці двоє

І знову, ніби заклинання, яка рятує від чогось страшного, - важкого, але обов’язкового для виконання, - вирвалося з нього хлопаючими звуками: - Ні-ви-но-си-мо!

Піднявши вгору вказівний палець (здалося йому - на цей раз, навмисне, інший руки), він подивився вдалину скляними очима

12.1½1 Перша легенда про Алае.

- Справедливість!
Крот риє там, де пролягатиме його шлях… і, може статися - це шлях прокладений ним буде і через наші душі.

12.1½1 ці двоє

Виходить, Ти якось умів раніше - вводити себе в оману, думаючи, напевно, що шукаєш Себе в них - в оточуючих тебе кумедних істот і забавних предметах.
Це було майстерно.
А спробуй-но, тепер знайти їх в собі самому. Так?

Розуміючи, що здéсь тільки знаходиш… і станеш знову шукати потім здéсь ж - сáмое для себе необхідне - ти приходиш знову і знову сюди, в це чарівне місце, зване тобою - об’єктивністю.

- Стривай - кажеш собі, згодом… і віддихавшись.
Але тут же немає нічого, крім того, що і було завжди мені потрібно.
На сáмом справі! Дá!

Але як сприймуть Мене оточують - стає тим питанням, яке глибше і глибше затягує твоя думка про себе самого, в пучину нерозгаданих натяків і в темні вири підозрілості у навмисній Ними недомовленості.

І щоб вже ніяк не стикатися з рухомими світами справжнього, минулого і майбутнього, - наділеними душею і усвідомленням, до того ж, - Алай знову і знову створював кругом себе стіну з предметів і понять, призначення яких лякався пояснити собі об’єктивно виразно, і по тій причини просив допомоги у свого двійника…

Цей предмет схожий на те, що я бачив тоді, коли…
У цей предмет я б вгадав ту, яку…
У того предмета така ж, як у…

І так далі

Вперé: д► ☺ ◄назад



ЩЕ ПОЧИТАТИ